ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Алая роза Анжу

Зря потраченное время. Изложение исторического тексто. Не мое. >>>>>

Бабки царя Соломона

Имена созвучные Макар, Захар, Макаровна... Напрягает А так ничего, для отдыха души >>>>>

Заблудший ангел

Однозначно, советую читать!!!! Возможно, любительницам лёгкого, одноразового чтива и не понравится, потому... >>>>>

Наивная плоть

Не понимаю восторженных отзывов. Предсказуемо и шаблонно написано >>>>>

Охота на пиранью

Винегрет. Але ні, тут як і в інших, стільки намішано цього "сцикливого нацизму ©" - рашизму у вигляді майонезу,... >>>>>




  136  

Поміж двома мармуровими левами виткнулася спочатку голова в каптурі, а тоді й зовсім мокрий чоловік у плащі, який Обліпив тіло. Це був той самий чоловік, що перед вироком шептався з прокуратором у затемненій кімнаті палацу, а під час страти сидів на триногому дзиґлику, граючись прутиком.

Не обминаючи калюж, чоловік у каптурі перейшов сад, ступив на мозаїчну підлогу балкона і, піднявши руку, сказав високим приємним голосом:

— Прокураторові здоров’я і радості! — Приходень говорив латиною.

— Боги! — вигукнув Пілат. — Та на вас немає жодної сухої нитки! Оце ураган! Га? Прошу вас негайно зайти до мене. Переодягніться, будьте ласкаві.

Приходень скинув каптур, відкрив геть мокру, з прилиплим до чола волоссям голову і, виобразивши на своєму голеному обличчі шанобливу посмішку, почав відмовлятися від перевдягання, запевняючи, що дощик не може йому нічим зашкодити.

— І слухати не хочу, — відповів Пілат і плеснув у долоні. Цим він викликав слуг, які ховалися від нього, і велів їм заопікуватися прибулим, а затим негайно подати гарячу страву. Для того щоб висушити волосся, перевдягнутися, перевзутись і взагалі опорядити себе, прокураторовому прибульцю було потрібно дуже мало часу, і швидко він з’явився на балконі в сухих сандалях, у сухому багряному військовому плащі й з пригладженим волоссям.

У цей час сонце повернулося в Єршалаїм і, перед тим як відійти й затонути в Середземному морі, посилало прощальні промені зненавидженому прокуратором городу і золотило приступки балкона. Фонтан зовсім ожив і розспівався на повну силу, голуби вибралися на пісок, гуль-кали, перескакували через обірване гілля, дзьобали щось у мокрому піску. Червону калюжу було витерто, прибрано череп’я, на столі запарувало м’ясо.

— Я слухаю наказів прокуратора, — сказав прибулий, підходячи до столу.

— Але нічого не почуєте, доки не сядете і не вип’єте вина, — ґречно відповів Пілат і показав на друге ложе.

Прибулець приліг, слуга налив у його чашу густого червоного вина. Інший слуга, обережно нахилившись над плечем Пілата, наповнив прокураторову чашу. Після цього той жестом видалив обох слуг.

Поки приходень пив та їв, Пілат, присьорбуючи вино, поглядав примруженими очима на свого гостя. Чоловік, який заявився до Пілата, був середнього віку, з дуже приємним округлим і охайним лицем, з м’ясистим носом. Волосся його було якогось непевного кольору. Зараз, висихаючи, воно світлішало. Національність прибульця було б важко констатувати. Основне, що визначало його обличчя, це був, мабуть, вираз добродушності, з якою, втім, контрастували очі, точніше не очі, а манера прибулого дивитися на співбесідника. Звичайно маленькі очі свої прибулець тримав під прикритими, трохи дивними, наче припухлими, повіками. Тоді в шпаринах цих очей світилася незлостива лукавість. Показувало, що прокураторів гість був схильним до гумору. Але час від часу, цілковито проганяючи зблиски цього гумору зі щілинок, теперішній гість прокуратора широко розкривав повіки і вглядувавсь у свого співрозмовника несподівано і просто в обличчя, наче з метою швидко роздивитися якусь малопомітну плямку на носі у співбесідника. Це триває якусь мить, після чого повіки знову опускаються, звужуються шпарини, і в них починають світитися добродушність і лукавий розум.

Приходень не відмовився і від другої чаші вина, з видимою насолодою проковтнув кількох устриць, пригостився вареними овочами, з’їв кусень м’яса.

Наситившись, він похвалив вино:

— Чудова лоза, прокураторе, але це — не «Фалерно»?

— «Цекуба», тридцятилітнє, — люб’язно озвався прокуратор.

Гість приклав руку до серця і відмовився будь-що їсти» сказавши, що вже ситий. Тоді Пілат виповнив свою чашу, гість вчинив так само. Обидва трапезники відлили потроху вина зі своїх чаш у таріль з м’ясом, прокуратор мовив гучно, піднімаючи чашу:

— За нас, за тебе, кесарю, батьку римлян, найдорожчий та найкращий з людей!

Після цього допили вино, і африканці прибрали зі столу наїдки, залишивши на ньому фрукти і карафи. Знову-таки жестом Пілат видалив слуг і залишився зі своїм гостем сам на сам під колонадою.

— Отож, — заговорив неголосно Пілат, — що можете ви сказати мені про настрої в цьому городі?

Він мимохіть звернув свій погляд туди, де за терасами саду, внизу, догорали і колонади, і плоскі дахи, призолочені останніми променями.

— Я вважаю, прокураторе, — відповів гість, — що настрої в Єршалаїмі тепер задовільні.

  136