ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Музыкальный приворот. Книга 1

Книга противоречивая. Почти вся книга написана, прям кровь из глаз. Многое пропускала. Больше половины можно смело... >>>>>

Цыганский барон

Немного затянуто, но впечатления после прочтения очень приятные )) >>>>>

Алая роза Анжу

Зря потраченное время. Изложение исторического тексто. Не мое. >>>>>

Бабки царя Соломона

Имена созвучные Макар, Захар, Макаровна... Напрягает А так ничего, для отдыха души >>>>>

Заблудший ангел

Однозначно, советую читать!!!! Возможно, любительницам лёгкого, одноразового чтива и не понравится, потому... >>>>>




  161  

Воланд заговорив:

— Яке цікаве місто, чи не правда?

Азазелло поворухнувся і відповів поштиво:

— Мессіре, мені більше до вподоби Рим!

— Так, це як на чий смак, — докинув Воланд.

За якийсь час знову пролунав його голос:

— А від чого той дим там, на бульварі?

— Це горить Грибоєдов, — відповів Азазелло.

— Отож, вважай, що ті нерозлийвода, Коров’єв і Бегемот, побували там?

— У цьому нема жодного сумніву, мессіре.

Знову зайшла мовчанка, і обоє присутніх на терасі дивились, як у вікнах, звернутих на захід, у горішніх поверхах громадь загоралося розломлюване сліпуче сонце. Око Воланда горіло так само, як одне з таких вікон, хоча він стояв спиною до заходу.

Але тієї миті щось змусило Воланда відволіктися від міста і звернути свою увагу на круглу вежу, яка була в нього за спиною на даху. Зі стіни її вийшов обірваний, закаляний глиною понурий чоловік у хітоні, в саморобних сандаліях, чорнобородий.

— Ба! — вигукнув Воланд, глузливо дивлячись на приходня. — Якнайменше можна було сподіватися тебе тут! Ти з чим приходиш, незваний, але передбачений госте?

— Я до тебе, дух зла і володар тіней, — відповів приходень, з-під лоба неприязно дивлячись на Воланда.

— Якщо ти до мене, то чому ж ти не здоровиш мене, колишній збирачу податків? — заговорив Воланд суворо.

— Тому що я не хочу, щоб ти був жив-здоров, — відповів зухвало приходень.

— Але тобі доведеться змиритися з цим, — заперечив Воланд, і посмішка покривила йому рот, — тільки-но ти ступив на дах, як уже утнув дурницю, і я тобі скажу, в чому вона полягає, — вона в твоїх інтонаціях. Ти вимовив свої слова так, наче ти не визнаєш тіней, а також зла. Чи не зробиш ти ласку розкинути розумом над питанням: що б утворювало твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, коли б з неї пощезали тіні? Адже тіні утворюються від речей та людей. Ось тінь моєї шпаги. А бувають тіні від дерев і від живих істот. Чи не хочеш ти обідрати всю земну кулю, змівши з неї геть усі дерева та все живе заради своєї примхи втішатися голим світлом? Ти глупак.

— Я не буду сперечатися з тобою, старий софісте, — відповів Левій Матвій.

— Ти не можеш зі мною сперечатися через те, про що я вже згадував: ти — глупак, — відповів Воланд і запитав: — Ну, кажи стисло, не стомлюючи мене, для чого з’явився?

— Він прислав мене.

— Що ж він велів тобі передати, рабе?

— Я не раб, — усе дужче злостячись, відповів Левій Матвій, — я його учень.

— Ми говоримо з тобою різними мовами, як завше, — відгукнувся Воланд, — але речі, про які йдеться, від цього не змінюються. Отже?..

— Він прочитав твір майстра, — заговорив Левій Матвій, — і просить тебе, щоб ти узяв майстра з собою та винагородив його супокоєм. Невже це важко тобі зробити, духу зла?

— Мені будь-що не важко зробити, — відповів Во-ланд, — і це тобі добре відомо. — Він помовчав і додав: — А що ж ви не берете його до себе, у світло?

— Він не заслужив світла, він заслужив супокій, — печальним голосом проказав Левій.

— Передай, що буде виконано, — відповів Воланд і додав, причому око його спалахнуло: — І мерщій облиш мене.

— Він просить, щоб ту, котра любила та страждала через нього, ви взяли б також, — вперше благально звернувся Левій до Воланда.

— Без тебе ми ніяк не здогадалися б про це. Йди геть.

Левій Матвій після цього зник, а Воланд прикликав до себе Азазелло і наказав йому:

— Лети до них і все влаштуй.

Азазелло облишив терасу, і Воланд лишився сам. Але самотність його не була тривалою. Пролунали на плитах тераси кроки та голоси, і перед Воландом постали Коров’єв і Бегемот. Але тепер примуса з товстуном не було, а обтяжений він був іншими речами. Так, під пахвою в нього був невеличкий краєвид у золотій рамі, через руку було перекинуто кухарський напівобгорілий халат, а в другій руці він тримав цілу сьомгу в шкурі й з хвостом. Від Бегемота і Коров’єва тхнуло паленим, пика Бегемота була в сажі, а кепка наполовину обгоріла.

— Салют, мессіре, — прокричала невтомна пара, і Бегемот замахав сьомгою.

— Ну й гарні, — сказав Воланд.

— Мессіре, уявіть, — загорлав збуджено і радісно Бегемот, — мене мародером обізвали!

— Висновуючи з принесених тобою речей, — відповів Воланд, позираючи на краєвид, — ти і є мародер.

— Чи вірите, мессіре… — задушевним голосом розпочав Бегемот.

  161