Дім у Булгакова — завжди осередок духовності, що знаходить вираження в культурі, любові й творчості. Абсолютній духовності, за Булгаковим, не потрібний дім: дім не потрібний ані Ієшуа, ані Пілату. їхня доля — шлях. Мертва бездуховність життя символізована квартирою і «квартирним питанням», що спотворило звичайних людей. Символом культурного життя виступає Дім. Простір Дому, в якому книги, тепла пічка, ноти на пюпітрі відкритого рояля, м’яке світло запаленої свічки, осмислений письменником як необхідна умова творчості. Мистецтво не піднімається до абсолюту, воно — світ людський. А тому художникові потрібний Дім. Шлях Майстра прочитаний Ю. Лотманом як пошук Дому і знайдення спокою не замість творчості, а заради воскресіння в людині Творця.
Усі розглянуті інтерпретації свідчать про те, що роман Булгакова, який показав передусім неоміфологічне мислення автора, виключає можливість однозначного трактування як окремих образів і сюжетних ліній, так і твору в цілому. Очевидно лиш одне: «Майстер і Марґарита» — це художньо-філософський підсумок роздумів письменника над долею Творця. Булгаков створив яскраву, унікальну за формою картину загальнолюдської драми, що сягає страждань Христа і являє проекцію на індивідуальну трагедію сучасної йому людини.
Н. Євстаф’єва
МАЙСТЕР І МАРҐАРИТА
«…Ну, добре, хто ж ти є?
— Я — тої сили часть, що робить
лиш добро, бажаючи лиш злого».
Ґете «Фауст»[2]
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ 1
НІКОЛИ НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ
З НЕВІДОМИМИ
У пору спекотливого весняного заходу сонця на Патріарших ставках з’явилося двоє громадян. Перший з них — приблизно сорокарічний, зодягнутий у сіреньку літню пару, — був малого зросту, темноволосий, вгодований, з лисиною, свого респектабельного капелюха пиріжком ніс у руці, а ретельно поголене обличчя його прикрашали надприродні за розмірами окуляри в чорній роговій оправі. Другий — плечистий, рудий, чубастий молодик у збитій на потилицю картатій кепці — був у ковбойці, жмаканих білих штанях і чорних тапочках.
Перший був не хто інший, як Михайло Олександрович Берліоз, редактор товстого художнього журналу і голова правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено званої МАСОЛІТ, а молодий супутник його — поет Іван Миколайович Понир’єв, що писав під псевдонімом Бездомний.
Втрапивши в тінь ледь зазеленілих лип, письменники найперше кинулися до строкато розмальованої ятки з написом «Пиво і води».
Ба, слід відзначити першу дивовижу цього страшного травневого вечора. Не тільки біля ятки, а й по всій алеї, рівнобіжній до Малої Бронної вулиці, не було ані душі. В ту пору, коли вже, здається, і сили бракло дихати, коли сонце, розпікши Москву, в сухій імлі валилося кудись за Садове кільце, — ніхто не прийшов під липи, ніхто не сів на лаву, безлюдна була алея.
— Дайте нарзану, — попросив Берліоз.
— Нарзану нема, — відповіла жінка в ятці й чомусь образилася.
— Пиво є? — хрипко звідався Бездомний.
— Пиво привезуть увечері, — відповіла жінка.
— А що є? — запитав Берліоз.
— Абрикосова, тільки тепла, — сказала жінка.
— Ну, давайте, давайте, давайте!..
Абрикосова утворила пишну жовту піну, і в повітрі запахло перукарнею. Напившись, літератори відразу ж запікали, розплатилися й посідали на лаві обличчям до ставка і спиною до Бронної.
Цієї хвилини скоїлася друга дивовижа, що стосувалася самого Берліоза. Він раптом перестав гикати, серце його тріпнулось і на мить кудись провалилося, потім стало на місце, але з тупою голкою, що застрягла в ньому. До того ж Берліоза охопив безпричинний, проте такий великий страх, що йому притьмом захотілося неозирки тікати з Патріарших.
Берліоз тоскно розглянувся, не розуміючи, що його так налякало. Він зблід, витер хусточкою лоба, подумав: «Що це зі мною? Такого ніколи не бувало… серце каверзує… я перевтомився… Мабуть, пора кинути все до біса і в Кисловодськ…»
Тієї миті гаряче повітря згусло перед ним, і зіткався із цього повітря прозорий громадянин предивного вигляду. На маленькій голівці жокейський картузик, картатий куценький теж таки з повітря піджачок… Громадянин на зріст у сажень, але в плечах вузький, худий неймовірно, і фізіономія, прошу зважити, глумлива.