ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>




  15  

Якомога швидше дайте знати, що діється.

Цілую, Герміона».

— Чудово, ми також поїдемо і придбаємо вам усе необхідне, — сказала місіс Візлі, прибираючи зі столу. — Що ви сьогодні робите?

Гаррі, Рон, Фред і Джордж планували вийти на пагорб, де був невеличкий вигін, що належав родині Візлів. Вигін був обсаджений деревами, тож був закритий від села і там можна було пограти в квідич, коли не залітати, звичайно, надто високо. Хлопці не брали справжніх квідичних м’ячів, які могли б утекти й полетіти до села, а жбурляли один одному яблука й ловили їх. По черзі вони випробували Гаррін «Німбус–2000», що був, безперечно, найкращою мітлою; старий Ронів «Метеор» часто випереджали навіть метелики.

За яких п’ять хвилин хлопці вже піднімалися на пагорб, несучи на плечах мітли. Вони й Персі запитували, чи не хоче він піти з ними, але той відповів, що має забагато справ. Гаррі поки що бачився з Персі тільки за обіднім столом; решту часу той проводив, зачинившись у своїй кімнаті.

— Хотів би я знати, що він робить, — спохмурнів Фред. — Він сам не свій. Результати його іспитів прийшли за день до твого прибуття: дванадцять С.О.В., а він навіть не зрадів.

— С.О.В., тобто Середніх Оцінок Взірцевого учня, — пояснив Джордж, зауваживши здивований погляд Гаррі. — Білл теж колись мав дванадцять. Треба щось робити, бо скоро будемо мати в родині ще одного старосту школи. Я, мабуть, не переживу такої ганьби.

Білл був найстарший серед братів Візлі. Він і Чарлі, що був молодший від нього, уже закінчили Гоґвортс. Гаррі ніколи їх не бачив, але знав, що Чарлі досліджує драконів у Румунії, а Білл працює в Єгипті представником «Ґрінґотсу» — чаклунського банку.

— Не знаю, як цього року батьки зможуть купити нам усе для школи, — засумнівався Джордж. — П’ять комплектів Локартових книжок! А Джіні ще потрібна мантія, паличка й таке інше.

Гаррі мовчав. Він зніяковів. У підземному сейфі «Ґрінґотсу» в Лондоні зберігалися чималі гроші, що їх лишили йому батьки. Ці гроші, звичайно, були дійсні тільки в світі чарівників: у маґлівських крамницях годі було щось купити за ґалеони, серпики і кнати. Він ніколи не казав Дурслям про свій банківський рахунок у «Ґрінґотсі», бо припускав, що звістка про цілу купу золота змусила б їх забути навіть про свій страх перед чарами.

* * *

Наступної середи місіс Візлі розбудила їх усіх ще вдосвіта. Нашвидкуруч поснідавши канапками з шинкою (по п’ять–шість на кожного), вони натягли куртки, а місіс Візлі зазирнула у квітковий горщик, який зняла з полички над кухонним каміном.

— Уже мало залишилось, Артуре, — зітхнула вона. — Треба сьогодні докупити ще… Ну що ж — першими — гості! Гаррі, дорогенький, бери!

І вона подала йому горщик. Гаррі здивовано глянув на всіх.

— А щ–що я маю робити? — спитав він, затинаючись.

— Він же ніколи не мандрував із порошком флу, — здогадався Рон. — Вибач, Гаррі, я й забув.

— Ніколи? — здивувався містер Візлі. — А як ти потрапив на алею Діаґон, де купував торік речі для школи?

— На метро…

— Справді? — захоплено вигукнув містер Візлі. — І там були екскалатори? А як вони…

— Артуре, не тепер, — урвала його місіс Візлі й заговорила до Гаррі: — Любий мій, мандрувати з порошком флу значно швидше, але ж, боже мій, якщо ти ніколи не вживав його раніше…

— Мамо, він упорається! — запевнив Фред. — Гаррі, спершу подивися на нас.

Він набрав із горщика дрібку блискучого порошку, підійшов до каміна і жбурнув порошок у вогонь.

Полум’я загуло, стало смарагдово–зеленим і здійнялося вище від Фреда, який ступив у нього, вигукнув: «Алея Діаґон!» — і щез.

— Треба говорити дуже чітко, дорогенький, — радила Гаррі місіс Візлі, а Джордж тим часом запихав руку в горщик. — І стеж, щоб вийти з того каміна, де треба.

— Звідки? — стурбовано перепитав Гаррі. Полум’я тим часом знову загуло, поглинувши цього разу Джорджа.

— Ну розумієш, магічних камінів страшенно багато, можна заплутатись, але, якщо сказати все чітко…

— Молі, він розбереться, не набридай, — утрутився містер Візлі, також набираючи порошок флу.

— Але ж, коханий, якщо він загубиться, як ми пояснимо це його дядькові й тітці?

— Вони не надто перейматимуться, — заспокоїв її Гаррі. — Якщо я загублюся десь у димарі, Дадлі вважатиме це за кумедний жарт. Тож вам не треба журитися.

— Ну, гаразд, підеш після Артура, — сказала місіс Візлі. — Так–от, ступивши у вогонь, скажи, куди прямуєш…

  15