ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>

Все по-честному

Отличная книга! Стиль написания лёгкий, необычный, юморной. История понравилась, но, соглашусь, что героиня слишком... >>>>>

Остров ведьм

Не супер, на один раз, 4 >>>>>




  34  

— Він просто хотів, щоб ми випробували щось на практиці, — пояснила Герміона, вправно знерухомивши паралітичним заклинанням відразу двох ельфів і запихаю чи їх до клітки.

На практиці? — здивувався Гаррі, намагаючись ухопити ельфа, котрий витанцьовував на безпечній відстані, висолопивши язика. — Герміоно, та він навіть не знав, що робить!

— Дурниці! — заперечила Герміона. — Ти ж читав його книжки — бачив, скільки він зробив дивовижного?

Каже, що зробив, — скривився Рон.

Розділ сьомий

БРУДНОКРОВЦІ І БУРМОТІННЯ

Кілька наступних днів, угледівши в коридорі Ґільдероя Локарта, Гаррі куди–небудь ховався. Важче було уникати Коліна Кріві, що, здається, вивчив напам’ять Гаррін розклад. Ніщо так не тішило Коліна, як можливість запитати шість–сім разів на день: «Гаррі, як ти?» — і почути у відповідь: «Привіт, Коліне», хоч яким роздратованим міг бути голос Гаррі.

Гедвіґа ще й далі сердилася на Гаррі за ту злощасну автомобільну подорож, а Ронова чарівна паличка й досі функціонувала абияк. Вона перевершила саму себе, коли в п’ятницю на уроці замовлянь вихопилася Ронові з рук і луснула старого крихітного професора Флитвіка просто межи очі, залишивши там великий зелений набряк. Отож Гаррі неабияк утішився, коли нарешті настали вихідні. Разом з Роном і Герміоною він планував у суботу вранці відвідати Геґріда. Проте його ще вдосвіта розбудив Олівер Вуд, капітан ґрифіндорської команди з квідичу.

— Щ–що сталося? — промимрив напівсонний Гаррі.

— Тренування з квідичу! — вигукнув Вуд. — Вставай!

Гаррі скоса глянув у вікно. Рожево–золотаве небо було оповите легким серпанком. Голосно цвірінькали пташки.

— Олівере, — прохрипів Гаррі, — щойно тільки світає.

— Авжеж, — підтвердив Вуд.

Це був високий і кремезний шестикласник, очі якого тепер горіли несамовитим завзяттям.

— Віднині будемо тренуватися по–новому. Давай, бери мітлу і йдемо, — рішуче мовив Вуд. — Жодна інша команда досі не почала тренувань, тож цього року ми ще на старті випередимо всіх.

Позіхаючи і здригаючись від холоду, Гаррі вибрався з ліжка й почав шукати форму для квідичу.

— Молодець, — похвалив його Вуд. — За п’ятнадцять хвилин зустрінемося на стадіоні.

Знайшовши яскраво–червону форму й накинувши зверху мантію, щоб зігрітися, Гаррі нашкрябав Ронові записку, у якій пояснив, де він буде, а тоді зійшов гвинтовими сходами до вітальні, тримаючи на плечі «Німбус–2000». Тільки–но він підступив до отвору за портретом, як на сходах почувся тупіт і там з’явився Колін Кріві, що мчав, стискаючи щось у руці, а на його шиї теліпався фотоапарат.

— Я чув, як хтось назвав твоє ім’я, Гаррі! Дивися, що я маю! Вже надрукував, зараз покажу!

Гаррі очманіло глянув на чорно–білу фотографію, якою розмахував Колін.

На ній Локарт щосили смикав чиюсь руку, в якій Гаррі впізнав свою власну. Він задоволено відзначив, що його двійник на фотографії активно впирався і не бажав з’являтися в полі зору. Зрештою Локарт здався і, важко дихаючи, присів, зіпершись на біле обрамлення фотки.

— Ти мені підпишеш? — нетерпляче запитав Колін.

— Ні, — категорично відрубав Гаррі, озираючись, чи ніхто в кімнаті їх не бачив. — Вибач, Коліне, я поспішаю — тренування з квідичу.

Гаррі поліз у отвір за портретом.

— Ого! Зачекай! Я ще ніколи не бачив, як грають у квідич!

Колін поліз услід.

— Там не буде нічого цікавого, — запротестував Гаррі, але Колін його не слухав, і аж сяяв від збудження.

— Ти наймолодший гравець за останні сто років, правда, Гаррі? Правда? — допитувався Колін, чимчикуючи поруч із ним. — Ти просто геній. Я ще ніколи не літав. Це не важко? А це твоя власна мітла? Вона найкраща з усіх?

Гаррі не знав, як його спекатися. У нього мовби з’явилася страшенно балакуча тінь.

— Я нічого не тямлю у квідичі, — захекано торохтів Колін. — Це правда, що там чотири м’ячі? А два з них гасають довкола і намагаються збити гравців з мітел?

— Так, — важко зітхнув Гаррі і почав пояснювати Колінові складні правила гри у квідич. — Ті м’ячі звуться бладжери. У кожній команді є по два відбивачі, які мають битки, щоб відбивати бладжери у бік суперників. Фред і Джордж Візлі — відбивачі Ґрифіндору.

— А навіщо інші м’ячі? — запитав Колін, спотикаючись, бо дивився на Гаррі, роззявивши рота.

  34