126 
Гаррі повернувся до неї, і шлунок його дивно підскочив — так буває, коли пропустиш сходинку, спускаючись додолу.
— Е–е–е… — протяг він.
Він просто не міг сказати їй цього. Просто не міг. Але ж мусив. Чо розгублено дивилася на нього.
Слова вилетіли раніше, ніж язик їх промовив.
— Хочнабалзіною?
— Що? — не зрозуміла Чо.
— Хочеш… хочеш піти на бал зі мною? — спитав Гаррі. І чому він почервонів саме в цю мить? Чому?
— Ох! — Чо почервоніла теж. — Ох, Гаррі, мені страшенно прикро, — було видно, що це справді так. — Я вже пообіцяла іншому хлопцеві.
— А–а… — тільки й сказав Гаррі.
Він почувався вкрай незвично: ще мить тому всередині все звивалося, мов клубок змій, а тепер здавалося, що в животі в нього порожнеча.
— Що ж, — сказав він, — нічого страшного.
— Мені дуже–дуже прикро, — тихо повторила вона.
— Усе нормально, — сказав Гаррі.
Вони стояли, дивлячись одне на одного.
— Ну… — нарешті обізвалася Чо.
— Так, — сказав Гаррі.
— Ну то па–па, — сказала Чо, і, все ще червона, пішла.
— З ким ти йдеш? — не стримавшись, гукнув їй услід Гаррі.
— З Седриком, — відповіла Чо. — З Седриком Діґорі.
— А–а, ясно.
Гаррі відчув, що його нутрощі знову повернулися на місце. Але тепер вони були налиті свинцем.
Геть забувши про вечерю, він повільно підіймався до ґрифіндорської вежі. З кожним кроком у голові відлунював голос Чо: «Седрик… Седрик Діґорі.» Седрик уже починав був Гаррі подобатись, незважаючи навіть на те, що той якось був переміг його у квідич, і що був гарний, популярний і улюблений чемпіон більшості школярів. Тепер Гаррі раптом зрозумів, що насправді Седрик — лише нікчемний красунчик з курячими мізками.
— Казкові вогні, — отупіло промовив він до Гладкої Пані — учора пароль було змінено.
— Так, авжеж, дорогенький! — провуркотіла вона, розгладила нову блискучу стрічку у волоссі, нахилилася вперед і пропустила його.
Гаррі увійшов до вітальні, озирнувся і, на свій подив, помітив Рона, котрий сидів у найдальшому кутку з посірілим обличчям. Біля нього сиділа Джіні й говорила щось підкреслено тихо й заспокійливо.
— Роне, що сталося? — спитав Гаррі, підходячи.
Рон поглянув на нього з виглядом невимовного жаху.
— Нащо я це зробив? — ошаліло спитав він. — Не знаю, що на мене найшло!
— Що ж ти зробив? — допитувався Гаррі.
— Він… запросив Флер Делякур піти з ним на бал, — пояснила Джіні. Видно було, що вона намагається приховати посмішку, продовжуючи зі співчуттям погладжувати Ронову руку.
— Що–що?! — не повірив Гаррі.
— Не знаю, що на мене найшло! — задихався Рон. — На що я розраховував? Там було повно людей… скрізь… я, мабуть, сказився… усі ж це бачили! Я проходив повз неї у вестибюлі — вона якраз розмовляла з Діґорі — і тут на мене найшло. Я її запросив!
Рон застогнав і затулив обличчя долонями. При цьому й далі бурмотів:
— Вона подивилася на мене, як на якогось морського слизняка. Нічого навіть не відповіла. А я… н–не знаю… нарешті отямився, чи що, і — драла!
— Вона частково віїла, ти правду казав, — мовив Гаррі. — Її бабуся була віїлою. Ти не винен. Думаю, що коли ти повз неї проходив, вона застосувала свою силу на Діґорі, а ти потрапив під вплив. Але вона дарма старалася. Він піде з Чо Чанґ.
Рон підняв очі.
— Я щойно запрошував її піти зі мною, — похнюплено сказав Гаррі, — і вона мені розповіла.
Джіні раптом перестала всміхатися.
— Це просто казна–що, — обурився Рон, — ми єдині залишилися без пари. Та ще Невіл. Угадай, кого він запросив? Герміону!
— Що? — вигукнув спантеличений новинами Гаррі.
— Отож! — до Ронового обличчя почав повертатися нормальний колір і він навіть засміявся. — Він мені розповів це після Снейпового уроку. Сказав, що Герміона завжди була до нього така люб’язна, допомагала з навчанням і все таке — але вона йому відповіла, що її вже хтось запросив. Ха! Якби ж то! Вона просто не захотіла йти з Невілом… Та й хто б ото захотів?
— Припини! — роздратувалася Джіні. — Не смійся!
І тут до вітальні крізь отвір пролізла Герміона.
— Чого ви не прийшли вечеряти? — спитала вона, підходячи.
— Бо… хлопці, перестаньте сміятися… бо їм обом відмовили дівчата, яких вони хотіли запросити на бал! — сказала Джіні.
Від цих слів Гаррі та Рон замовкли.
— Красненько тобі дякуємо, Джіні, — кисло промовив Рон.
126 
