211 
Перед кріслом у сяйві свічок стояв навколішки чоловік у чорному одязі.
— Здається, я отримав погану пораду, — вимовив Гаррі високим холодним голосом, що тремтів від злості.
— Володарю, благаю вашого прощення, — прохрипів той чоловік на підлозі. Його потилиця виблискувала в мерехтінні свічок. Здається, він тремтів.
— Я тебе не звинувачую, Руквуде, — сказав Гаррі холодно.
Зняв руки зі спинки крісла й, обігнувши його, підійшов до чоловіка, що стояв навколішки. Зупинився над ним у темряві, дивлячись на нього з незвичної висоти.
— Ти впевнений у цих даних, Руквуде? — запитав Гаррі.
— Так, Володарю, так… я ж працював у цьому відділі…
— Ейвері казав мені, що це міг би забрати Боуд.
— Боуд ніколи не взяв би, Володарю… Боуд знав би, що не зможе… інакше він би так люто не впирався Мелфоєвому закляттю «Імперіус»…
— Руквуде, встань, — прошепотів Гаррі.
Чоловік навколішках трохи не впав, поспішаючи виконати наказ. Його обличчя було поцятковане віспинками, що рельєфно виділялися у світлі свічок. Навіть коли підвівся, залишався похиленим, ніби кланявся, і раз у раз перелякано зиркав на Гарріне обличчя.
— Ти добре вчинив, що розповів мені, — сказав Гаррі. — Дуже добре… здається, я кілька місяців згаяв даремно… та нічого… тепер почнемо заново. Прийми подяку Лорда Волдеморта, Руквуде…
— Володарю… так, Володарю, — полегшено захрипів Руквуд.
— Мені буде потрібна твоя допомога. Принось мені всю інформацію, яку зможеш роздобути.
— Авжеж, Володарю, обов’язково… все, що скажете…
— Дуже добре… можеш іти. Пришли до мене Ейвері.
Руквуд позадкував, розшаркуючись, і зник за дверима.
Залишившись на самоті в темній кімнаті, Гаррі відвернувся до стіни. Там, у затінку, висіло старезне потріскане дзеркало. Гаррі підійшов до нього. Дедалі чіткіше бачив у пітьмі своє віддзеркалення… біліше за череп лице… червоні очі зі щілинами замість зіниць…
— НІ–І–І–І–І–І–І–І–І–І!
— Що?! — закричав хтось поблизу.
Гаррі шалено заметався, заплутався в запонах і впав з ліжка. Кілька секунд не міг збагнути, де опинився. Був переконаний, що з темряви над ним знову нависне біле, мов череп, обличчя, але натомість почув біля себе Ронів голос.
— Перестань крутитися як прибацаний, я зараз тебе розплутаю!
Рон порозкидав запони, і Гаррі глянув на нього в місячному сяйві, лежачи на спині й відчуваючи пекучий біль у шрамі. Рон мав такий вигляд, ніби збирався лягати спати і саме скидав з себе мантію.
— Знову на когось напали? — допоміг він Гаррі встати. — На тата? Ота зміюка?
— Ні… з усіма все добре… — видушив Гаррі, а чоло йому палало вогнем. — Крім Ейвері… він у халепі… дав Волдемортові неправдиву інформацію… той дуже розсердився…
Гаррі застогнав, опустився, тремтячи, на ліжко й почав розтирати шрам.
— Але тепер йому допоможе Руквуд… він знову на правильному шляху…
— Що ти таке кажеш? — перелякався Рон. — Тобто… ти щойно бачив Відомо–Кого?
— Я сам був Відомо–Ким, — сказав Гаррі й підніс до очей руки, щоб пересвідчитись, що мертвотно–білих довжелезних пальців уже немає. — Там ще був Руквуд, один з тих смертежерів, що втекли з Азкабану, пам’ятаєш? Руквуд щойно йому сказав, що Боуд не міг би того зробити.
— Що зробити?
— Забрати щось… він казав, що Боуд знав би, що не зможе цього зробити… Боуд був під впливом закляття «Імперіус»… Руквуд, здається, сказав, що його зачаклував Мелфоїв батько.
— Боуда зачаклували, щоб він щось забрав? — перепитав Рон. — Але ж… Гаррі, це мала бути…
— Зброя, — договорив за нього Гаррі. — Я знаю. Відчинилися двері й до спальні зайшли Дін та Шеймус.
Гаррі заховав ноги під ковдру. Навіщо їм знати, що сталося щось дивне, тим паче, що Шеймус лиш сьогодні перестав вважати Гаррі психом.
— Ти сказав, — пробурмотів Рон, нахиляючись до Гаррі і вдаючи, що наливає собі води з карафки на тумбочці біля ліжка, — що сам був Відомо–Ким?
— Так, — ледь чутно підтвердив Гаррі.
Рон ковтнув забагато води, й вона потекла йому з під боріддя на груди.
— Гаррі, — сказав він, поки Дін і Шеймус роздягалися й голосно балакали, — ти повинен розповісти…
— Нікому я не повинен розповідати, — урвав його Гаррі. — Я б цього всього не бачив, якби опанував блокологію. Я мушу навчитися від цього відключатися. Ось що вони хочуть.
211 
