ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мои дорогие мужчины

Ну, так. От Робертс сначала ждёшь, что это будет ВАУ, а потом понимаешь, что это всего лишь «пойдёт». Обычный роман... >>>>>

Звездочка светлая

Необычная, очень чувственная и очень добрая сказка >>>>>

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>




  218  

— І йому краще від них відмовитися, — кивнув головою Фіренце. — Я міг би й сам попередити Геґріда, але ж мене вигнали… з мого боку було б нерозумно з’являтися зараз біля лісу… Геґрід має достатньо неприємностей і без протистояння з кентаврами.

— А… що саме намагається зробити Геґрід? — нервово поцікавився Гаррі.

Фіренце незворушно дивився на Гаррі.

— Геґрід нещодавно зробив мені велику послугу, — сказав він, — і вже віддавна заслужив мою пошану за турботу, що її виявляє до всіх живих істот. Я не зраджу його таємниці. Але він має схаменутися. Його намагання марні. Перекажи йому це, Гаррі Поттере. Щасти тобі.

* * *

Радість, що її відчував Гаррі після виходу інтерв’ю в «Базікалі», давно вже забулася. Хмарний березень змінився дощовим квітнем, а його життя знову нагадувало нескінченний ланцюжок тривог і неприємностей.

Амбридж продовжувала сидіти на всіх уроках догляду за магічними істотами, тому передати Геґрідові попередження Фіренце було дуже важко. Нарешті Гаррі спромігся це зробити, коли одного дня прикинувся, ніби загубив підручник «Фантастичні звірі і де їх знайти» і через те після уроку мусив повернутися до класу. Коли він переказав кентаврові слова, Геґрід якусь мить приголомшено дивився на нього своїми запухлими підбитими очима. Тоді якось опанував себе.

— Файний він, Фіренце, — хрипко сказав Геґрід, — але не відає, шо си говорит. Мої намагання якраз успішні.

— Геґріде, що ти затіяв? — стурбовано запитав Гаррі. — Будь обережний! Амбридж уже звільнила Трелоні, а вона ж тільки входить у смак. Якщо ти робиш щось таке, чого не варто робити, то вона тебе…

— Є речі, важливіші за посаду, — заперечив Геґрід, хоч руки його затремтіли, і миска, повна кнарлового посліду, бухнулася на підлогу. — Не журися за мене, Гаррі, займайся своїми справами і будь чемним хлопчиком.

Геґрід почав збирати розкиданий по підлозі послід, тож Гаррі нічого не лишалося, як пригнічено поплентатися до замку.

Тим часом іспити для отримання СОВ невблаганно наближалися, про що не забували постійно нагадувати вчителі й Герміона. Усі п’ятикласники більше чи менше, але страждали від стресу. Анна Ебот перша отримала від мадам Помфрі заспокійливу настоянку після того як на гербалогії розридалася, заявляючи крізь сльози, що вона дуже тупа й не складе іспитів, і хоче негайно покинути школу. Якби не зібрання ДА, Гаррі вважав би, що він дуже нещасний. Іноді йому здавалося, що він живе лише заради годин, проведених у кімнаті на вимогу за непростою працею, яка, одначе, приносила велике задоволення, адже коли він гордо поглядав на членів ДА, то бачив, яких великих успіхів вони досягли. Іноді Гаррі аж нетерпілося побачити реакцію Амбридж, коли всі члени ДА іспити із захисту від темних мистецтв для отримання СОВ складуть на «відмінно».

Нарешті вони почали працювати над патронусами, чого всі вже давно й нетерпляче чекали, хоч Гаррі не втомлювався нагадувати, що вичаклувати патронуса в яскраво освітленій кімнаті, коли їм ніхто не загрожує, незмірно легше, ніж зробити те саме, коли на тебе насувається, скажімо, дементор.

— Ой, та не псуй нам задоволення, — безтурботно сказала Чо під час їхнього останнього заняття перед Великоднем, дивлячись, як по кімнаті на вимогу пливе її сріблястий патронус–лебідь. — Вони такі гарненькі!

— Їхнє завдання не бути гарненькими, а захищати, — терпляче пояснював Гаррі. — Нам потрібен якийсь ховчик. Я навчився саме так — мусив вичакловувати патронуса, коли ховчик прикидався дементором…

— Але ж це буде страшно! — вигукнула Лаванда, вистрілюючи з чарівної палички хмарки сріблястої пари. — І в мене… все одно… не виходить! — сердито додала вона.

Невілові теж не вдавався патронус. Він зосереджено морщив лоба, але з його палички вилітали тільки невиразні клаптики сріблястого диму.

— А ти думай про щось радісне, — нагадав йому Гаррі.

— Та я намагаюся, — згорьовано пробелькотів Невіл, так стараючись, що його кругле обличчя аж блищало від поту.

— Гаррі, здається, мені вдалося! — закричав Шеймус, що вперше прийшов на зібрання ДА. Привів його Дін. — Дивися… ой… щезло… але це було щось волохате, Гаррі!

Герміонин патронус, лискуча срібна видра, вистрибував довкола неї.

— Гарні вони, правда? — ніжно поглядала вона на нього.

Двері кімнати на вимогу відчинилися й знову зачинилися. Гаррі озирнувся, але нікого не побачив. Минуло кілька секунд, перш ніж він усвідомив, що учні біля дверей принишкли. Наступної миті відчув, як хтось смикає його за мантію біля колін. Подивився вниз і з превеликим подивом побачив ельфа–домовика Добі, що поглядав на нього з–під своїх восьми вовняних шапочок.

  218