Особенно,... 
134 
— Далеко лунає його дзвінкий поклик по гірських долинах, — сказав він. — Хай розсіються вороги Гондору! — Він засурмив у ріг, і луна розійшлася горами, й усі, хто чув його у Рівенделлі, скочили на ноги.
— Надалі не слід так сурмити, Боромире, — сказав Елронд, — хіба тільки поблизу кордонів твоєї країни чи у відчайдушній небезпеці.
— Розумію, — відповів Боромир. — Але я звик починати похід бойовим закликом, і хоч на нас чекає шлях у сутінках, мені огидно крастися, наче злодій у ночі!
Гном Гімлі єдиний відкрито надів коротку кольчужку — вага гномів не турбує, — а за пояс устромив сокиру з широким лезом. У Леголаса був лук та сагайдак зі стрілами, а на поясі довгий кинджал у білих піхвах. Молодші гобіти взяли мечі, добуті з Могильника, а Фродо — тільки Жало; його кольчугу, як і хотів Більбо, приховував одяг. Гандальф спирався на патерицю, а до пояса пристебнув ельфійський меч Гламдрінг, що був парою до Оркрісту, залишеного на грудях Торіна у гробниці під Самотньою Горою.
Елронд щедро забезпечив загін теплими плащами й хутряними куртками. Запас харчів та одягу, ковдри та інше спорядження навантажили на поні — того самого бідолаху, якого придбали у Бригорі. Перебування у Рівенделлі привело до чудового перетворення: він тепер лиснівся й навіть наче помолодшав. Узяти його з собою вблагав старших Сем: на його думку, Білл (так він назвав поні) знудиться від туги, якщо його не візьмуть.
— Ця тварина майже вміє говорити, — переконував Сем, — й заговорила б, якби ми лишилися тут ще на якийсь час. Він на мене так дивився, неначе казав, на зразок Піна: «Якщо ти, Семе, мене з собою не візьмеш, сам слідом побіжу!»
Отже, Білла пристосували для перевезення вантажу, однак він єдиний; з усього загону не потерпав від майбутньої розлуки.
Вони попрощалися з усіма у Камінній залі й тепер чекали лише на Гандальфа, що затримався у домі. Вогонь каміна виблискував крізь прочинені двері, тьмяні вогні світилися у багатьох вікнах. Більбо, загортаючись у плащ, мовчки стояв на ґанку поряд з Фродо. Арагорн сидів, схиливши голову на коліна; лише Елронд розумів, як багато важить для нього ця мить. Усі інші здавалися сірими постатями у темряві.
Сем стояв біля поні, посвистуючи крізь зуби та похмуро вдивляючись в пітьму, де ріка ревіла й перекочувала каміння; жага до пригод у його душі спала до найнижчої позначки.
— Білле, хлопчику мій, — пробурмотів він, — дарма ти з нами зв’язався. Залишився б тут та жував би відмінне сіно до нової травички…
Білл помахав хвостом, але нічого не відповів.
Сем поправив торбу за плечима і став подумки перебирати все, що він туди запхав, перевіряючи, чи не забув чого: головний скарб — кухарський посуд; коробочка із сіллю, яку він завжди носив із собою та не забував поповнювати при кожній нагоді; добрячий запас тютюну {але надовго не вистачить, це вже напевно); трут і кресало; вовняні шкарпетки, білизна; різні дрібниці, забуті Фродо і підібрані Семом, щоб урочисто вручити, коли знадобляться. Нібито все…
— Мотузка! — зойкнув Сем. — Мотузку забув! І нагадував же собі нещодавно: Семе, не забудь мотузку! Якщо забудеш, обов’язково знадобиться! Отже, так обійдуся — тепер вже запізно шукати.
Так, запізно — ось вже Елронд з Гандальфом з’явилися на порозі дому й кличуть усіх до себе.
— Послухайте останнє моє слово, — сказав Елронд. — Хранитель Персня прямує до Згубної Гори. Лише на нього накладено обов’язок; він не повинен ані викидати Перстень, ані віддавати слугам Ворога, ані передавати навіть на час нікому, крім членів загону і Ради, та й то лише у крайньому разі. Всі інші йдуть з ним за власним бажанням. Ви можете зволікати, повертатися, звертати, згідно з обставинами. Чим далі зайдете, тим важче буде відступати, але ніяка присяга вас не обтяжує й ніщо не зобов’язує йти проти бажання. Бо ви ще не випробували своїх душ і не можете передбачити, з чим зустрінетесь на шляху.
— Не є справжнім другом той, хто прощається, коли стає важко! — сказав Гімлі.
— Можливо, — відповів Елронд. — Але той, хто не бачив ще навіть вечірньої зорі, не повинен присягатися, що витримає ніч.
— Присяга може зміцнити слабку душу!
— Чи зламати. Не заглядайте надто далеко наперед. А поки що йдіть з бадьорим серцем! Прощавайте, і нехай буде з вами благословіння ельфів, і людей, і всіх вільних племен. Нехай зірки освітлюють вам шлях!
— На все… на все добре! — промовив Більбо, тремтячи від холоду. — Боюся, ти не зможеш вести щоденник, Фродо, але я чекаю докладного звіту після повернення. Та не ходи надто довго. Бувай!
134 
