Особенно,... 
132 
— Час настав. Якщо Перстень вирішили нести геть, це треба робити швидко. Але Хранителям його доведеться обійтися без військової підтримки. У глибині володінь Ворога неможливо отримати допомогу зовні. Ти не передумав, Фродо, — ти станеш Хранителем Персня?
— Стану, — сказав Фродо. — Я піду з Семом.
— Допомогти тобі, хоча б порадою, я можу лише почасти, — сказав Елронд. — Важко передбачити ваш шлях на великій відстані. І як вам виконати завдання, теж не знаю. Тінь лежить вже біля підніжжя гір та підкрадається до Срібної, а все, що залите Тінню, приховане від мене. Тобі зустрінеться багато ворогів, і явних, і перевдягнутих, але можуть, у найневірогідніших обставинах, трапитися й друзі. Я розішлю гінців усюди, куди зможу, але зараз усі шляхи стали настільки небезпечними, що одні можуть взагалі не дійти до мети, а інші не встигнуть випередити тебе.
Тому я оберу тобі супутників — нехай ідуть, доки вистачить їм волі чи вдачі. Загін має бути невеликий, оскільки ми покладаємо головну надто на швидкість та скритність. Якби я мав хоч цілу дружину ельфів зі зброєю давньої роботи, це нічого не дало б, тільки накликало б на вас силу Мордору. Перстень матиме дев’ятьох Хранителів — дев’ятка піших проти дев’ятки Вершників. З тобою й твоїм вірним слугою піде Гандальф — бо ж це його довгоочікувана справа і, можливо, вінець його трудів. Інші мають представляти вільні племена: ельфів, гномів та людей. Від ельфів піде Леголас, від гномів — Гімлі, син Ґлоїна. Вони готові йти щонайменше до гірських перевалів, а може, й далі. Від людей буде Арагорн, син Арахорна — доля його тісно пов’язана з Перснем Ісілдура.
— Блукач! — зрадів Фродо.
— Так, — з посмішкою відгукнувся Арагорн. — Я ще раз нав’язуюсь До тебе у провідники, Фродо.
— Та я б і сам просив тебе йти з нами, але думав, ти підеш з Боромиром до Мінас–Тіріту!
— Піду, — сказав Арагорн. — Зламаний Меч перекують, і я вирушу на війну. Але наші шляхи співпадають на багато сотень миль. Тому Боромир також піде з нами.
Він відважний чоловік,
— Залишається підібрати ще двох, — сказав Елронд. — Над цим треба поміркувати. Я оберу когось достойного з моїх домочадців.
— Але тоді не буде місця для нас! — захвилювався Пін. — Ми не хочемо залишатися. Ми хочемо йти з Фродо!
— Ви не зовсім розумієте й не можете уявити, що чекає попереду! — заперечив Елронд.
— Але ж і Фродо не знає, — зазначив Гандальф, несподівано підтримуючи Піна. — І ніхто з нас цього ясно не бачить. Звісно, якби гобіти сповна усвідомлювали небезпеку, вони не насмілилися б іти. Але хотіли б так само піти, хотіли б відважитися й почували б себе присоромленими й нещасливими. Я думаю, у цій справі дружба важливіша за велику мудрість. Ніякий ельф, кого ти міг обрати, навіть високорідний Глорфіндель, не в змозі самотужки штурмувати Чорний Замок чи відкрити дорогу до Вогню навіть тією владою, що йому дарована.
— Переконливі доводи, — сказав Елронд, — але я все ще маю сумнів. Я передчуваю, що Гобітанія вже не буде безпечною, як раніш, і думав відправити цих двох попередити народ і зробити все, що можливо, за звичаями країни. У всякому разі, молодшому, Перегрінові Туку, слід, на мою думку, залишитися. Не лежить у мене душа відпускати його…
— Тоді, пане Елронд, замкніть мене у в’язниці чи відішліть додому зав’язаного у мішку! — заявив Пін. — Інакше втечу за загоном!
— Ну, тоді бути по тому. Ти підеш з усіма, — здався Елронд. — Тепер нашу Дев’ятку набрано. Через сім днів вам треба вирушати.
Ельфійські ковалі перекували меч Еленділа, викарбували на ньому сім зірок між місячним серпом та променистим сонцем й особливі закляття — адже Арагорн, син Арахорна, йшов воювати на кордонах Мордору. Яскраво заблищав відроджений клинок, міцний і гострий; сонце віддзеркалювалося у ньому гарячо–червоними відблисками, а місяць — крижаним сяйвом. Арагорн дав йому нове ім’я: Андріл, Полум’я Заходу.
Арагорн з Гандальфом тепер подовгу гуляли вдвох, обговорюючи майбутню подорож та можливі труднощі, або проглядали книги й карти з написами та малюнками, що зберігалися у садибі Елронда. Фродо іноді приєднувався до них; але він розраховував на їхнє керівництво й волів проводити якнайбільше часу з Більбо.
Вечорами гобіти сиділи у Камінній залі, де, серед інших історій, почули повну повість про Берена та Лючіень й повернення Великого Скарбу; але вдень Меррі з Піном гуляли де завгодно, а Фродо і Сема завжди можна було побачити у маленькій кімнатці Більбо. Там він читав їм уривки зі своєї книги (все ще далекої від завершення), або — з віршів, або записував зі слів Фродо їхні недавні пригоди.
132 
