62 
Тепер про твого листа. Мушу тобі сказати, шо спочатку він мене озадачив. Я не вкурив, хто там цей новий Сафран, хто пам'ятник, а хто жениться? Спочатку я подумав, шо це весілля Брід і того мужика з Колок, але потім я зрозумів, шо то не так, і не догнав, чого історія не продовжується? Напевно, ти втішився,
коли дізнався, шо я викинув частину твоєї історії в сміття. А від того все стає просто ясно. Я тішився, шо ти повернувся до історії Брід і хлопця з Колок, хоча й засмутився, шо він став таким, як став через пилку (до речі, я не впевнений, шо тоді були вже циркулярки, але в тебе є прекрасна причина виправдати своє незнання); ага, ше я радий, шо їм вдалося відшукати свою любов, хоча це ж не була справжня любов, хіба ні? З весілля Брід і того з Колок можна зробити серйозні висновки. Я ше не знаю, які точно, але це висновки про любов. До речі, наша ти назвав його «людиною з Колок» — і так ясно, шо він «людина», це все одно, шо ви кажете «країна Україна» — шо, і так неясно?
Якби ти дозволив дати мені тобі пораду, то будь ласка, дозволь Брід стати щасливою. Ну, будь ласка. Хіба ж це не важливо? Може, вона могла би ше пожити і якось зійтися з твоїм дідом Сафраном? А от ше краща ідея: давай Брід перетвориться в Августину. Ти розумієш, до чого я веду? Тобі треба буде серйозно змінити всю історію, й Августина стане набагато старшою, але хіба ж це не буде класний поворот?
Те, шо ти написав у листі про свою бабулю, змусило мене згадати, як ти розказував на сходах будинку Августини, як ти ховався у неї під спідницею і як тобі там було добре й спокійно. Скажу тобі, шо тоді на мене зійшла меланхолія, яка триває досі. Мене це навіть дуже занепокоїло — так ти цього домагаєшся? — як же тобі вдалося написати про те, як було твоїй бабці важко одній бути мамою без чоловіка. Хіба ж не здорово, шо твоєму дідові довелося стільки пережити, і все для того, шоби померти, коли він тільки-но приїхав до Америки. Може, це тому, шо після всіх бід, які треба було пережити, уже більше не було бід для переживання? Коли ти написав про ранню смерть свого діда, це допомогло мені зрозуміти депресію мого Дєда, який так тяжко пережив смерть моєї Бабки, — і це не тільки від того, шо вони обоє повмирали від раку. Я не знаю твоєї мами, але зате я знаю тебе і скажу тобі, шо твій дід тобою би дуже гордився. Я от, наприклад, дуже надіюся, шо мною буде гордитися моя мама.
А ше відносно того, чи треба інформувати твою бабку про нашу поїздку — звичайно треба, навіть якшо вона після цього почне плакати. Хоча, правда, дивитися, як твої дід чи бабка ридають — це вже якесь збочення. Я тобі розказував, шо бачив, як мій Дєд плаче, так я тобі скажу, шо я більше б не хотів цього бачити ніколи. Якшо для того, шоб він не плакав, треба робити якісь речі, то я навіть буду їх робити. Якшо ж навіть не треба дивитися, як він плаче, то я теж: не буду. Але ти від мене по цьому ділу, звичайно ж, відрізняєшся. Я вважаю, шо тобі треба побачити свою бабку плачучою, і якшо для цього треба шось зробити, то треба це зробити, а якшо для цього треба ше й на неї дивитися — тоді треба це бачити.
Твоя бабка якось повинна змиритися з тим, шо ти робив в Україні. Я впевнений, шо вона простить тебе, якшо ти їй розкажеш про все. Ну, а якшо ти нічого не розкажеш, то вона, звичайно, ніяк не зможе тебе вибачити. А ти ж саме цього бажаєш, хіба не? Ну, шоб вона тебе вибачила? Ти хіба не для цього все це робиш? Одна частина твого листа спровокувала в мене особливу меланхолію. Це та частина, в якій ти жалієшся, шо нікого не знаєш, і як це тебе вже дістало. Я дуже добре розумію, про шо ти. А ти пам'ятаєш той параграф, у якому я тобі писав, шо Дєд мій називав мене комбінацією Баті, Мами, Брежнєва й мене? Я згадав про це, коли прочитав, шо ти написав. (У нашому письмі ми повинні про все нагадувати одне одному. Ми ж пишемо одну історію, правда?) А зараз я тебе мушу про дещо повідомити. Я про це ще не повідомляв нікого в світі, так шо і ти дай мені обіцянку берегти цей секрет. Я ше не трахався ні з одною дівчиною. Знаю-знаю, ти не повіриш, але всі мої історії, шо я тобі розказував про те, шо в мене є дівчатка, які кличуть мене Ніч-без-сну, Манюня і Грошзнак — все брехня, хоча не така вже й брехня. Я думаю, шо я все це вигадав, бо бажав виглядати класним пацаном. Батя мене часто розпитує про дівок, про те, з ким я займаюся розпустою і в яких приміщеннях. Він часто зі мною жартує з цього приводу, особливо пізно вночі, нажльопавшись горілки. Я знаю, його би дуже засмутило, якби він дізнався, який я насправді.
62 
