171 
Одразу ж шрам у Гаррі спалахнув пекучим болем, ніби розкрилася давня рана… і його охопила непрохана, небажана, але така жахлива й могутня ненависть, що він у ту мить відчув незбориме бажання напасти… вкусити… вп’ястися іклами в цього чоловіка перед ним…
— …три.
Гаррі відчув, як щось потужно смикнуло його в районі пупа, земля провалилася з–під ніг, а рука приклеїлася до чайника. Він зіштовхувався з Візлями, а чайник тягнув їх за собою у вирі кольорів і пориві вітру… А тоді його ноги так різко вдарилися об тверду поверхню, що коліна аж підігнулися. Чайник з брязкотом покотився по підлозі, а десь неподалік пролунав голос:
— Знову повернулися?! Криваві зрадники, мерзота! Це правда, що вмирає їхній батько?
— ГЕТЬ! — заревів інший голос.
Гаррі зіп’явся на ноги й озирнувся. Вони прибули на тьмяну кухню у підвалі будинку номер дванадцять на площі Ґримо. Єдиними джерелами світла був камін та недогарок свічки, що освітлювали рештки самотньої вечері. Крічер подріботів у коридор, лиховісно озираючись на новоприбулих і підтягуючи пов’язку на стегнах. До них підбігав стривожений Сіріус. Був він неголений і неперевдягнений, від нього трохи тхнуло перегаром, наче від Манданґуса.
— Що сталося? — запитав він, помагаючи встати Джіні. — Фінеас Ніґелус казав, що Артура важко поранено.
— Спитай у Гаррі, — відповів Фред.
— Так, я й сам хотів би про це почути, — додав Джордж.
Близнюки й Джіні втупилися в Гаррі. На сходах у коридорі затихли Крічерові кроки.
— Це сталося… — почав Гаррі. Розповідати їм було важче, ніж Макґонеґел та Дамблдорові. — Я мав… ніби… видіння…
І він переказав усе, що йому привиділося, хоч трошки змінив свою розповідь, щоб здавалося, ніби він спостерігав за нападом змії збоку, а не бачив усе очима її самої. Поблідлий Рон на мить на нього блимнув, але нічого не сказав. Коли Гаррі договорив, Фред, Джордж і Джіні ще якийсь час на нього дивилися. Гаррі не знав, чи йому привиділося, але в їхніх поглядах відчулося якесь мовчазне звинувачення. Якщо вони докоряли йому вже за те, що він став свідком нападу, то що було б, якби він розказав, що, власне, був у зміїній шкурі.
— А мама тут? — звернувся до Сіріуса Фред.
— Мабуть, вона ще навіть не знає, що сталося, — відповів Сіріус. — Найголовніше було забрати вас усіх, поки не втрутилася Амбридж. Думаю, Дамблдор зараз якраз і повідомляє Молі про все.
— Нам треба до лікарні Святого Мунґо, — наполегливо мовила Джіні, глянувши на братів, що, зрозуміло, так само були в піжамах. — Сіріусе, ти можеш нам позичити якісь плащі?
— Стривайте, не можна просто так зірватися й побігти в лікарню Святого Мунґо! — заперечив Сіріус.
— Ще й як можна, — вперся Фред. — Там наш тато!
— А як ви поясните, звідки дізналися про напад на Артура, якщо лікарня ще навіть його дружину не попередила?
— Яке це має значення? — гаряче заперечив Джордж.
— А таке значення, що ми не хочемо привертати увагу до того факту, що Гаррі бачить події, які відбуваються за сотні кілометрів! — сердито пояснив Сіріус. — Чи ви хоч розумієте, як поставиться до такої інформації міністерство?
Фред і Джордж мали такий вигляд, ніби чхати хотіли на міністерство. Сполотнілий Рон і далі мовчав.
Джіні сказала: — Нам міг сказати хтось інший… ми ж могли це почути і не від Гаррі.
— А від кого? — нетерпляче кинув Сіріус. — Вашого тата було поранено, коли він виконував завдання Ордену. Тут вистачає підстав для підозр і без того, щоб його діти довідувалися про подію через кілька секунд. Ви можете серйозно зашкодити Орденові і…
— Та до лампочки нам той Орден! — вигукнув Фред.
— Наш тато помирає! — закричав Джордж.
— Ваш тато знав, що йому загрожує, і він вам аж ніяк не подякує, якщо ви зірвете плани Ордену! — теж розсердився Сіріус. — Отака ситуація… ось чому ви не належите до Ордену… ви не розумієте… є речі, за які можна віддати життя!
— Легко вам казати сидячи тут! — загорлав Фред. — Ви ж бо нічим не ризикуєте!
Сіріусове обличчя стало бліде мов смерть. На якусь мить здалося, що він зараз Фреда відлупцює, але натомість він заговорив спокійно й рішуче:
— Знаю, як це важко, але ми повинні діяти так, ніби ще й досі нічого не знаємо. Мусимо залишатися тут, доки не почуємо новину від вашої матері. Гаразд?
Фред із Джорджем не полишали бунтівних намірів. Але Джіні ступила кілька кроків до найближчого стільця і сіла. Гаррі глянув на Рона, який досить кумедно чи то кивнув головою, чи то стенув плечима, і вони посідали теж. Близнюки якусь хвилину люто зиркали на Сіріуса, а тоді й собі посідали біля Джіні.
171 
