— Та нічого, — сухо додала Герміона, знову поринаючи у свій лист, — ще буде не одна нагода домовитися про зустріч.
— А що, як він не захоче домовлятися? — спитав Рон, дивлячись на Гаррі з незвично проникливим виразом обличчя.
— Не мели дурниць, — неуважно озвалася Герміона, — вона вже давно йому подобається, правда ж, Гаррі?
Він не відповів. Так, Чо подобається йому давно, але щоразу, як він уявляв себе з нею наодинці, вона була радісна, а не ридала в нього на плечі.
— А кому це ти, до речі, пишеш цілий роман? — запитав Герміону Рон, намагаючись прочитати щось на пергаменті, що вже лежав аж на підлозі. Герміона висмикнула листа в нього з–під носа.
— Вікторові.
— Крумові?
— А ти багато знаєш інших Вікторів?
Рон незадоволено промовчав. Ще яких двадцять хвилин вони сиділи мовчки. Рон дописував реферат з трансфігурації, нетерпляче пирхаючи й весь час щось викреслюючи, Герміона списала весь пергамент аж до нижнього краю, тоді акуратно його згорнула й запечатала, а Гаррі дивився у вогонь, понад усе прагнучи, щоб там з’явилася Сіріусова голова і хоч щось йому порадила про дівчат. Але вогонь, потріскуючи, згасав.
Нарешті всі червоногарячі жаринки перетворилися на попіл, і Гаррі, озирнувшись, побачив, що у вітальні не залишилося нікого, крім них.
— На добраніч, — відверто позіхнула Герміона й подалася сходами до дівчачих спалень.
— І що вона знайшла в тому Крумові? — дивувався Рон, коли вони з Гаррі піднімалися до хлопчачих спалень.
— По–перше, — замислився Гаррі, — він старший… а ще всесвітньо відомий квідичист…
— Воно то так, — набурмосився Рон, — але ж він на всіх дивиться вовком!
— Це правда, — погодився Гаррі, усе ще думаючи про Чо.
Вони мовчки скинули мантії і вдягли піжами. Дін, Шеймус і Невіл уже спали. Гаррі поклав окуляри на тумбочку біля ліжка й заліз під ковдру, але не засунув запони, а задивився на клаптик зоряного неба, що проглядався у вікні біля Невілового ліжка. Якби ж то він учора знав, що всього за добу цілуватиме Чо Чанґ…
— На добраніч, — пробурмотів десь праворуч Рон.
— На добраніч, — відповів йому Гаррі.
Може, наступного разу — якщо тільки буде наступний раз — вона буде хоч трошки веселіша. Треба було її кудись запросити. Мабуть, вона цього чекала і тепер гнівається на нього… чи лежить собі в ліжку, ридаючи за Седриком? Не знав, що й думати. Герміонині слова, замість прояснити, все лише ускладнили.
«Ось чому нас мали б тут навчати, — подумав він, перевертаючись на бік, — що там в голові у дівчат… це дало б значно більше користі, ніж віщування…» Невіл щось пробурмотів уві сні. Десь надворі ухнула сова Гаррі наснилося, що він знову в кімнаті ДА. Чо його звинувачувала, що він спеціально затяг її туди, казала, що він пообіцяв їй сто п’ятдесят карток з шоколадних жабок, якщо вона прийде. Гаррі заперечував… Чо закричала: «Седрик дав мені цілу купу тих карток, ось дивися!» Вона виймала з мантії жмені карток і кидала їх угору. Раптом вона перетворилася на Герміону й сказала: «Гаррі, ти ж їй пообіцяв, тепер мусиш дати їй щось на заміну… може, «Вогнеблискавку»?» Гаррі заперечував, що не може дати Чо «Вогнеблискавку», бо її забрала Амбридж, та й узагалі це все безглуздо, бо він прийшов до кімнати ДА лише для того, щоб розвісити різдвяні прикраси у формі голови ельфа Добі… Сон змінився…
Його тіло було гладеньке, міцне й гнучке. Він прослизав крізь блискучі металеві ґрати в темному й холодному кам’яному мурі… повз на животі, звиваючись по підлозі… було темно, але він бачив навколо якісь предмети, що мерехтіли чудернацькими, пульсуючими барвами… озирнувся… на перший погляд коридор був порожній… ба ні… попереду сидів на підлозі якийсь чоловік, похиливши голову на груди, його обриси проглядалися у напівтемряві…
Гаррі висолопив язика… відчував у повітрі запах цього чоловіка… той був живий, але напівсонний… сидів перед дверима в кінці коридору…
Гаррі хотів укусити цього чоловіка… але вгамував цей порив… бо мав значно важливіші справи…
Та чоловік заворушився… зірвався на ноги… сріблястий плащ зіслизнув на підлогу і Гаррі побачив, як над ним нависають мерехтливі й розмиті контури цього чоловіка, як той витягає з–за пояса чарівну паличку… він не мав вибору… піднявся над підлогою й кинувся на нього раз, удруге, втретє… впивався іклами в його тіло, відчував, як хрускають під його щелепами ребра, відчував гарячий потік його крові…