ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>




  65  

Вони були в Мексіці в тисяча дев’ятсот тридцять восьмому році.

Сюзен дивилася на розмальовану стіну кав’ярні.

Тим, хто добре працював на Державу Майбутнього, дозволялося під час відпустки розважитися й відпочити в Минулому. І ось вони з чоловіком вирушили в тисяча дев’ятсот тридцять восьмий рік, найняли кімнату в Нью-Йорку, відвідували театри, милувалися зеленою статуєю Свободи, яка ще стояла в порту. А на третій день змінили одяг та імена і втекли в Мексіку!

— Безперечно, це він, — прошепотіла Сюзен, дивлячись на незнайомця за столиком. — Дивись, цигарки, сигарети, пляшки. Вони одразу ж виказують його. Пам’ятаєш наш перший вечір в Минулому?

Місяць тому, до того як утекти, вони провели свій перший вечір у Нью-Йорку, ласували незвичайними стравами, понакуповували си-лу-силенну парфумів, перепробували десятки марок сигарет — адже в Майбутньому нічого нема, усе поглинає війна.

Вони чинили дурницю за дурницею, гасали по магазинах, барах, тютюнових крамничках і поверталися до своєї кімнати щасливі й ледь живі.

І цей незнайомець поводиться анітрохи не розумніше, так може робити лише людина з Майбутнього, яка впродовж багатьох років не бачила вина й тютюну.

Сюзен і Уїльям сіли за столик і замовили випити.

Незнайомець пильно придивлявся до них: як вони одягнені, як зачесані, які на них коштовності, які в них рухи, хода — він, певне, завважив усе.

— Сиди спокійно, — самими губами прошепотів Уїльям. — Поводься так, ніби ти в цій сукні й народилася.

— Дарма ми все це затіяли.

— О господи, — мовив Уїльям, — він іде сюди. Ти мовчи, я сам з ним поговорю.

Незнайомець підійшов і вклонився. Ледь чутно клацнули підбори. Сюзен уклякла. Це суто солдатське клацання не сплутаєш ні з чим, як і різкий, ненависний стукіт у двері серед ночі.

— Пане Роджер Крістен, — проказав незнайомець, — ви не підсмикнули штани на колінах, коли сідали.

Уїльям похолов. Опустив очі — його руки, ніби нічого й не трапилося, лежали на колінах.

— Ви помилилися, — поквапно промовив Уїльям. — Моє прізвище не Кріслер.

— Крістен, — поправив незнайомець.

— Мене звати Уїльям Трейвіс, — сказав Уїльям. — І я не втямлю, що вам до моїх штанів.

— Пробачте, — незнайомець підсунув до себе стілець. — Скажемо так: я впізнав вас саме тому, що ви не підсмикнули штани. А всі підсмикують. Якщо не підсмикувати, вони незабаром витягуються на колінах. Я забрався дуже далеко від дому, пане… Трейвіс, і шукаю товариства. Моє прізвище Сімс.

— Авжеж, пане Сімс, самому, звичайно, дуже нудно, але ми втомилися. Завтра вирушаємо на Акапулько.

— Чудова місцинка. Я саме звідти, розшукував там друзів. Вони десь поблизу. Я їх обов’язково знайду… Вашій дружині млосно?

— На добраніч, пане Сімс.

Вони подалися до виходу. Уїльям міцно тримав Сюзен попідруч. Сімс гукнув їм навздогін:

— Ще одне…

Вони не оглянулись. Він помовчав і чітко, виразно промовив:

— Рік дві тисячі сто п’ятдесят п’ятий.

Сюзен заплющила очі. Земля попливла під ногами.

Наче сліпа, Сюзен вийшла на осяяний вогнями майдан.

Вони зачинились у себе в номері. І стоять у пітьмі. Сюзен плаче, здається, ось-ось на них упадуть стіни. А десь із тріскотом спалахує фейєрверк, з майдану долинають вибухи сміху.

— Нахаба! — обізвався Уїльям. — Знай сидить і димить сигаретами, дідько б його вхопив, цмулить коньяк і розглядає нас від голови до п’ят, наче худобу. Було б порішити його на місці! — Уїльямів голос тремтів і уривався. — Йому навіть не забракло зухвальства назвати своє справжнє ім’я! Начальник Бюро розшуку. А ще ця безглузда притичина з штанами. О господи, і чому я їх не підсмикнув, коли сідав? Тут це звичайнісінький порух, усі це роблять машинально. А я сів не так, як усі, от він одразу й нашорошив вуха: еге, чоловік не вміє поводитись із штанами! Мабуть, звик до військової чи напіввійськової форми, як і мусить бути в Майбутньому. Вбити мене мало, я ж виказав нас сповна!

— Ні, ні, в усьому винна моя хода… ці високі підбори… І наші зачіски… адже відразу видно — ми щойно з перукарні. Ми такі незграбні, неприродні, це впадає в вічі.

Уїльям ввімкнув світло.

— Він поки що випробовує нас. Він ще не певен… не зовсім певен. Значить, просто втікати не можна. Тоді він знатиме напевне. Ми спокійнісінько поїдемо в Акапулько.

— А може, він і так знає, лише грається, як ото котик із мишкою?

— Може, й так. Час йому підвладний. Він може вештатися тут скільки захоче, а потім приставить нас у Майбутнє всього-на-всього через хвилину після того, як ми звідти вирушили. Впродовж бозна-скількох днів ми можемо нічого не знати, а він глузуватиме з нас.

  65