ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>




  125  

— Ну що, вас дуже вимучили? — спитав Воланд.

— О ні, мессіре, — відповіла Марґарита, проте ледь чутно.

— Ноблесс обліж[6], — докинув кіт і налив Марґариті якоїсь прозорої рідини у високу склянку.

— Це горілка? — слабко запитала Марґарита.

Кіт підскочив на стільці від обурення.

— Згляньтесь, королево, — прохарчав він, — хіба я допустився б до того, щоб налити дамі горілки? Це — чистий спирт!

Марґарита усміхнулася і зробила спробу відсунути від себе склянку.

— Сміливо пийте, — сказав Воланд, і Марґарита відразу взяла склянку в руки. — Ґелло, сідай, — наказав Воланд і пояснив Марґариті: — Ніч повні — святкова ніч, і я вечеряю в тісному колі наближених та слуг. Отож, як почуваєтеся ви? Як пройшов цей стомливий бал?

— Запаморочливо! — заторохтів Коров’єв. — Усі зачаровані, закохані, знетямлені! Яка тактовність, ґречність, яка принадність і шарм!

Воланд мовчки підняв склянку і цокнувся з Марґаритою. Марґарита покірно випила, гадаючи, що тут же їй прийде край від спирту. Але нічого поганого не сталося. Живе тепло потекло по її нутрощах, щось м’яко стукнуло в потилицю, повернулися сили, наче вона оце підвелася після доброго цілющого сну, і окрім того з’явився вовчий голод. І при гадці про те, що вона і ріски не мала в роті з учорашнього ранку, він ще більше розгорівся. Вона почала жадібно ковтати кав’яр.

Бегемот відрізав шмат ананаса, посолив його, поперчив, з’їв і після усього так віртуозно смикнув другу стопку спирту, що всі зааплодували. Після другої стопки, випитої Марґаритою, свічки в канделябрах розгорілися ясніше, а в каміні додалося полум’я. Жодного сп’яніння Марґарита не відчувала. Кусаючи білими зубами м’ясо, Марґарита насолоджувалася соком, що тік з нього, і водночас дивилася, як Бегемот намащував гірчицею устрицю.

— Ти ще винограду зверху поклади, — тихо сказала Ґелла, штовхнувши кота в бік.

— Прошу не вчити мене, — відповів Бегемот, — випадано мені сидіти за столом, будьте певні, випадало!

— Ех, як приємно вечеряти ось так, біля каміна, отак по-простому, — деренчав Коров’єв, — серед своїх…

— Ні, Фаготе, — заперечував кіт, — бал має свій чар і розмах.

— Ані чару в ньому немає, ні розмаху також, а ці пришелепкуваті ведмеді, а ще тигри в барі своїм ревом мало не довели мене до мігрені, — сказав Воланд.

— Слухаюсь, мессіре, — сказав кіт, — якщо ви вважаєте, що нема розмаху, то і я відтепер дотримуватимусь цієї ж думки.

— Ти шануйся! — відповів на це Воланд.

— Та я пожартував, — смиренно проказав кіт, — а що стосується тигрів, то я велю їх посмажити.

— Тигрів не можна їсти, — сказала Ґелла.

— Ви гадаєте? Тоді прошу послухати, — відгукнувся кіт і, мружачись від вдоволення, розповів про те, як одного разу він блукав протягом дев’ятнадцяти діб у пустелі і єдине, що мав за харч, це м’ясо забитого ним тигра. Всі уважливо прослухали таку цікаву оповідку, а коли Бегемот закінчив її, хором гукнули:

— Брехня!

— Найцікавіше в цій брехні те, — сказав Воланд, — що вона — брехня від першого до останнього слова.

— Оце так? Брехня? — вигукнув кіт, і всі подумали, що він почне протестувати, але він лише тихо сказав: — Історія розсудить нас.

— А скажіть, — звернулася Марґо, збадьорившись після горілки, до Азазелло, — ви його застрелили, цього колишнього барона?

— Безумовно, — відповів Азазелло, — як же його не застрелити. Його неодмінно треба застрелити.

— Я так схвилювалася! — вигукнула Марґарита. — Це сталося так несподівано.

— Нічого в цьому немає несподіваного, — заперечив Азазелло, а Коров’єв завив і запхинькав:

— Як же не розхвилюватись? У мене самого жижки затрусились! Бабах! Раз! Барон на бік!

— Зі мною мало істерика не сталася, — докинув кіт, облизуючи ложку з кав’яром.

— Ось чого я не збагну, — сказала Марґарита, і золоті іскри від кришталю скакали у неї в очах, — невже зовні не було чути музики і взагалі гримотіння цього балу?

— Певно, не було чути, королево, — пояснював Коров’єв, — це треба робити так, щоб не було чути. Це як-найохайніше треба робити.

— Так, певно… Адже річ у тім, що цей чоловік на сходах… Ото коли ми проходили з Азазелло… і другий у підворітті… Я гадаю, що він стежив за вашою квартирою…

— Правда, правда! — кричав Коров’єв. — Правда, дорога Марґарито Миколаївно! Ви покріплюєте мої підозри. Так, він стежив за квартирою. Я сам спершу сприйняв його за неуважливого приват-доцента чи то закоханого, що умліває на сходах, але ні, ні! Щось ятрило моє серце! Ох, він стежив за квартирою! І той другий коло входу теж! І той, що був у підворітті, так само!


  125