Особенно,... 
256 
— Пробачте, пані, а в яких ви з ним стосунках?
— Ми з ним друзі, — ніяково відповіла міледі.
— Ви кажете мені неправду, пані, — заперечила послушниця. — Ви були його коханою.
— Це ви були нею, пані! — вигукнула міледі. -Я?
— Авжеж, ви! Тепер я знаю, хто ви. Ви — пані Бонасьє. Молода жінка відсахнулася з жахом і здивуванням водночас.
— О! Не відмагайтеся! Відповідайте! — наполягала міледі.
— Ну що ж! Так, добродійко! — відповіла послушниця. — Отже, ми суперниці?
Обличчя міледі спалахнуло таким лютим огнем, що за будь-яких інших обставин пані Бонасьє від страху кинулася б тікати; але в цю хвилину вона була цілком заполонена ревнощами.
— Скажіть правду, добродійко, — мовила вона таким твердим тоном, якого, здавалося, годі було від неї сподіватися, — ви були чи ще й тепер його кохана?
— О ні! — вигукнула міледі голосом, який не давав жодного приводу сумніватися в її правдивості. — Ніколи! Ніколи!
— Я вірю вам, — сказала пані Бонасьє. — Але чому ви так схвилювалися?
— Невже ви не розумієте? — відповіла міледі, яка вже поборола розгубленість і цілком опанувала себе.
— Що я мушу розуміти? Я нічого не знаю.
— Ви не розумієте, що, бувши моїм другом, Д'Артаньян довіряв мені свої сердечні таємниці?
— Не може бути!
— Ви не розумієте, що мені відомо все: ваше викрадення з будиночка в Сен-Клу, його відчай, відчай його друзів, їхні марні розшуки? Як же мені не дивуватись, коли я так несподівано зустріла вас, ту саму пані Бонасьє, про яку ми стільки говорили з ним, ту саму, яку він кохає всією душею, до якої прихилив і мене ще раніше, ніж я вас побачила. Ах, моя люба Констанціє, нарешті я знайшла вас, нарешті я можу на вас надивитись!
Міледі простягла до пані Бонасьє руки; а та, переконана її словами, бачила тепер у цій жінці, яку вона ще хвилину тому вважала своєю суперницею, щирого й відданого друга.
— О, даруйте мені! Даруйте! — вигукнула вона, схилившись на плече міледі. — Я так його кохаю!
Жінки кинулись одна одній в обійми. Певно, якби сили міледі дорівнювали її ненависті, пані Бонасьє знайшла б у тих обіймах свою смерть. Але, неспроможна задушити молоду жінку, міледі лише всміхнулася до неї.
— О моя люба красуне! Моя люба дитино! — вигукнула міледі. — Яка я щаслива бачити вас! Дайте мені на вас надивитись! — І, промовляючи ці слова, вона втупила в пані Бонасьє погляд. — Авжеж, це ви. О, я згадую, що він розповідав мені, і впізнаю вас, впізнаю в усьому! Бідолашна пані Бонасьє не здогадувалась про ті жорстокі заміри, що таїлися за цим ясним чолом, за цими блискучими очима, в яких вона читала тільки щиру цікавість і співчуття.
— Отже, ви знаєте, скільки я вистраждала, якщо він розповідав вам про мої муки, — сказала пані Бонасьє. — Але страждати заради нього — це щастя.
Міледі машинально повторила:
— Так, це щастя.
Але думала вона зовсім про інше.
— До того ж, — вела далі пані Бонасьє, — мої муки незабаром скінчаться. Завтра, а може, й сьогодні ввечері я знову побачу його, і все минуле піде в забуття.
— Сьогодні ввечері? Завтра? — вигукнула міледі, яку ці слова вивели з задуми. — Що ви хочете цим сказати? Чи не чекаєте ви від нього якоїсь звістки?
— Я чекаю на нього самого.
— На нього самого? Д'Артаньян буде тут?
— Так, буде.
— Це неможливо! Він на облозі Ла-Рошелі, разом з кардиналом; він повернеться тільки після взяття міста.
— Ви так гадаєте? Але хіба є на світі щось неможливе для мого Д'Артаньяна, для цього шляхетного й чесного дворянина!
— Ні, я однаково не вірю!
— Не вірите? Тоді читайте самі! — і молода жінка в пориві погордливої радості простягла міледі листа.
«Почерк пані де Шеврез! — подумала міледі. — Ага! Я так і знала, вони підтримують зв'язок з цим табором!»
В листі було написано таке:
«Люба дитино, будьте напоготові; наш друг дуже скоро навідає вас і навідає з єдиною метою — визволити вас із в'язниці, де ви мусили переховуватися для власної безпеки. Тож приготуйтесь до від'їзду й ніколи не втрачайте надії на нас.
Наш чарівний гасконець нещодавно показав себе, як завжди, хоробрим і відданим; перекажіть йому від однієї особи подяку за попередження».
— Так, так, — сказала міледі, — з листа все ясно. Чи відомо вам, що це за попередження?
— Ні. Я тільки здогадуюся, що він, мабуть, попередив королеву про якісь нові заміри кардинала.
256 
