— Даруйте, — поблажливо посміхнувшись, відгукнувся професор, — уже хто-хто, але ж ви повинні знати, що нічогісінько з того, що написано в Євангеліях, не діялось насправді ніколи, і якщо ми почнемо посилатися на Євангелії як на історичне джерело… — Він ще раз посміхнувся, а Берліоз проковтнув язика, бо достеменно те саме казав Бездомному, йдучи з ним по Бронній до Патріарших ставків.
— Це так, — зазначив Берліоз, — але боюся, що ніхто не може підтвердити, що й розказане вами нам діялося насправді.
— О ні! Це може хто підтвердит! — почавши говорити каліченою мовою, надто впевнено відповів професор і несподівано таємниче поманив обох приятелів до себе ближче.
Ті понахилялися до нього з обох боків, і він сказав, але вже без жодного акценту, який у нього, біс його зна чому, то зникав, то з’являвся:
— Річ у тім… — тут професор лякливо оглянувсь і заговорив пошепки, — що я особисто був присутній при тому всьому. І на балконі був у Понтія Пілата, і в саду, коли він з Каїфою розмовляв, і на помості, але тільки таємно, інкогніто, так би мовити, отож прошу вас нікому ані слова — цілковитий секрет!.. Тсс!
Запала мовчанка, і Берліоз зблід.
— Ви… ви відколи у Москві? — тремким голосом запитав він.
— А я щойно сеї хвилини приїхав до Москви, — неуважно відповів професор, і лише тут приятелі здогадалися заглянути пильніше йому в очі й пересвідчилися, що ліве зелене — у нього цілком несамовите, а праве — порожнє, чорне й мертве.
«Ось тобі усе й з’ясувалося! — подумав Берліоз розгублено. — Приїхав божевільний німець, або оце тепер з’їхав з глузду на Патріарших. Ну ж бо й історія!»
Так, справді, з’ясувалося все: і дивовижний сніданок у покійного філософа Канта, і безглузді балачки про олію та Аннушку, й пророкування, що голову буде відрубано, і все інше — професор був несповна розуму.
Берліоз відразу зметикував, що слід робити. Відкинувшись на спинку лави, він поза спиною професора заморгав до Бездомного — не супереч, мовляв, йому, але збитий з пантелику поет цих мигів не зрозумів.
— Так, так, так, — збуджено казав Берліоз, — втім, усе це можливе!.. Навіть дуже можливе, і Понтій Пілат, і балкон, і таке інше… А ви самі приїхали чи з дружиною?
— Сам-один, я завше один, — з гіркотою відповів професор.
— А де ж ваші речі, професоре? — вкрадливо питав Берліоз. — В «Метрополі»? Де ви зупинилися?
— Я? Ніде, — відповів божевільний німець, тоскно й дико блукаючи зеленим оком по Патріарших ставках.
— Як?.. А… де ж ви замешкаєте?
— У вашій квартирі, — раптом нахабно відповів варіят[3] і підморгнув.
— Я… я радо, — забелькотів Берліоз, — але, далебі, в мене вам буде незручно… А в «Метрополі» чудові номери, це люксусовий готель…
— А диявола також нема? — раптом весело поцікавився хворий у Івана Миколайовича.
— І диявола…
— Не супереч! — самими губами шепнув Берліоз, падаючи за професорову спину і гримасуючи.
— Немає ніякого диявола! — розгубившись від усієї цієї нісенітниці, загукав Іван Миколайович не те, що слід. — Ото халепа! Киньте ви психувати!
Тут божевільний розреготався так, що з липи над головами бесідників випурхнув горобець.
— Ну це вже й поготів цікаво, — трясучись від сміху, вимовив професор, — чом же це у вас, до чого не візьмись, нічого нема! — Він урвав сміх раптово і, що цілком природно для душевнохворого, після реготу вдавсь у протилежний настрій — роздратувався й вигукнув гнівно: — Отож, виходить, так-таки і нема?
— Заспокойтеся, заспокойтеся, заспокойтеся, професоре, — мимрив Берліоз, остерігаючись хвилювати недужого, — ви посидіть хвилиночку тут з товаришем Бездомним, а я ось збігаю на той ріг, дзенькну по телефону, а потім ми вас і проведемо, куди ви захочете. Адже ви не знаєте міста…
План Берліоза слід визнати правильним: треба було добігти до найближчого телефону-автомата і сповістити в бюро чужоземців про те, що, мовляв, приїжджий закордонний консультант сидить на Патріарших у стані вочевидь ненормальному. Так ось, необхідно вжити заходів, а то заноситься на якусь неприємну дурницю.
— Зателефонувати? Ну що ж, телефонуйте, — сумовито погодився хворий і раптом пристрасно попрохав: — Але благаю вас на прощання, повірте хоч у те, що диявол існує! Більшого від вас я і не проситиму. Майте на увазі, що на це є сьомий доказ, і вже найпевніший. І вам зараз його буде надано!