89 
- Гей, Баргузин… повертай же бо вал!.. -
горлопанив кур’єр на сходах.
Сльози текли по обличчю дівчини, вона силкувалася зціпити зуби, але рот її розкривався сам собою, і вона співала октавою вище кур’єра:
- Молодець ось недалечко!
Вражало мовчазних відвідувачів філії те, що хористи, розпорошені по різних місцях, співали дуже влад, начебто весь хор стояв, не відводячи очей з невидимого диригента.
Перехожі у Ваганьковському зупинялися коло огорожі двору, дивуючись веселощам, які панували у філії.
Тільки-но перший куплет дійшов кінця, спів ущух раптово, знову ж таки наче за паличкою диригента. Кур’єр тихо лайнувся і заховавсь.
Тут парадні двері розчинились, і в них з’явився громадянин у літньому пальті, з-під якого стирчали поли білого халата, а з ним міліціонер.
— Вжийте заходів, лікарю, благаю! — істерично волала дівчина.
На сходи вискочив секретар філії і, видно, перегораючи від сорому та ніяковості, проказав, затинаючись:
— Бачте, лікарю, у нас випадок масового якогось гіпнозу… Так ось, необхідно… — він не докінчив фрази, почав давитися словами і раптом заспівав тенором:
- Шилка і Нерчинськ…
— Дурень! — устигла вигукнути дівчина, але не з’ясувала, кого вона лає, а натомість вивела вимушену руладу і сама заспівала про Шилку та Нерчинськ.
— Тримайте себе в руках! Припиніть спів! — звернувся лікар до секретаря.
З усього було видно, що секретар і сам віддав би що завгодно, аби припинити спів, але зупинитися він не міг і разом з хором звідомив перехожих у провулкові про те, що в нетрях його не зачепив хижий звір і куля стрільців не здогнала!
Щойно куплет цей закінчився, дівчина першою дістала порцію валер’янки від лікаря, а потім він побіг за секретарем до інших — поїти і тих.
— Вибачайте, громадяночко, — раптом звернувся Василь Степанович до дівчини, — кіт до вас чорний не заходив?..
— Який там кіт? — з люттю закричала дівиця. — Осел у нас у філії сидить, осел! — І, додавши до цього: — Хай чує! Я все розповім, — справді розповіла про те, що сталося.
Виявилося, що завідувач міської філії, «який до краю занедбав полегшені розваги» (зі слів дівиці), страждав на манію організовувати всілякі гуртки.
— Очі замилював начальству! — горлопанила дівиця.
Протягом року завідувач устиг організувати гуртки для вивчення Лєрмонтова, шахово-шашковий, пінг-понговий та ще гурток верхової їзди. На літо погрожував організувати гурток веслування на прісних водах і гурток альпіністів.
І от сьогодні, в обідню перерву, входить він, завідувач…
— І веде під руку якогось сучого сина, — розповідала дівчина, — що невідь звідки взявся, в картатих штанцях, у надтріснутому пенсне і… мармиза цілковито неймовірна!
І тут же, згідно з оповіддю дівиці, відрекомендував його всім, хто обідав у їдальні філії, як визначного фахівця з організації хорових гуртків.
Обличчя майбутніх альпіністів спохмурніли, але завідувач тут же закликав усіх до бадьорості, а фахівець і пожартував, і кинув дотеп, і заприсягся, що часу співи відбирають лише дещицю, а користі від цих співів, між іншим, ціла хура.
Ну, безперечно, ясувала дівчина, першими вискочили Фанов і Косарчук, відомі на всю філію лакизи, і оголосили, що записуються. Тепер решта службовців упевнилася, що співів не уникнути, довелося записуватись і їм у гурток. Співати вирішили в обідню перерву, позаяк весь інший час був розподілений між Лєрмонтовим і шашками. Завідувач, аби показати приклад, оголосив, що в нього тенор, і далі все покотилось, як у поганому сні. Картатий фахівець-хормейстер загорлав:
— До-мі-соль-до! — повитягував найсором’язливіших з-за шаф, де вони намагалися врятуватися від співів, Косарчуку сказав, що в того абсолютний слух, заскімлив, заскиглив, просив пошанувати старого регента-співаку, постукав камертоном по пальцях, благаючи гримнути «Море славетне».
Гримнули. ї славно гримнули. Картатий справді тямив на своїй справі. Доспівали перший куплет. Тут регент вибачився, сказав: «Я на хвилинку!» — і… щез. Думали, що він справді повернеться за хвилину. Але збігло і десять хвилин, а його немає. Радість охопила філійців — утік.
І раптом якось самі собою заспівали другий куплет, усіх повів за собою Косарчук, в якого, можливо, і не було абсолютного слуху, але був досить приємний високий тенор. Проспівали. Регента немає! Рушили по своїх місцях, але не встигли повсідатися, як, проти свого бажання, знов заспівали. Зупинитися — де там. Помовчать хвилини три і знову гримнуть! Тут збагнули, що біда. Завідувач замкнувся в себе в кабінеті від сорому!
89 
