92 
— Начисто! — крикнув Коров’єв, і сльози в нього ручаями побігли з-під пенсне. — Начисто! Я був свідком. Вірите — раз! Голова — геть! Права нога — хруп, надвоє! Ліва — хруп, надвоє! Ось до чого ці трамваї доводять! — І, не мавши, очевидно, сили стримувати себе, Коров’єв ткнувся носом у стіну біля дзеркала і почав здригатися в риданнях.
Берліозів дядечко був щиро вражений такою поведінкою невідомця. «Ось, кажуть, не буває в наш час співчутливих людей!» — подумав він, відчуваючи, що в нього самого починають свербіти очі. Але водночас неприємна хмарка набігла на його душу, і тут же майнула полозом думка, а чи не прописався вже цей сердечний чолов’яга у квартирі небіжчика, позаяк і такі приклади життя подавало.
— Вибачте, ви були другом мого покійного Міші? — спитав він, утираючи рукавом ліве сухе око, а правим вивчаючи Коров’єва, яким стрясала печаль.
Але той до того розридався, що немога була щось зрозуміти, окрім повторюваних слів «хруп — і надвоє!» Наридавшись досхочу, Коров’єв відклеївся нарешті від стіни і промовив:
— Ні, не можу більше! Піду вживу триста крапель ефірної валер’янки!.. — І, повернувши до Поплавського цілковито заплакане обличчя, докинув: — Ось вони, трамваї, які!
— Я перепрошую, це ви мені дали телеграму? — попитав Максиміліан Андрійович, натужно гадаючи, хто він за один, цей дивовижний плаксій.
— Він! — відповів Коров’єв і показав пальцем на кота.
Поплавський витріщився, думаючи, що не розчув.
— Ні, не можу, бракне сили, — сьорбаючи носом, вів далі Коров’єв, — як згадаю: колесо по нозі… Одне колесо пудів десять має ваги… Хруп!.. Піду ляжу в постіль, забудусь уві сні, — та й зник з передпокою.
Кіт же поворухнувся, зіскочив зі стільця, став на задні лапи, взявся в боки, розкрив писок і сказав:
— Ну, я дав телеграму. Далі що?
У Максиміліана Андрійовича відразу пішла обертом голова, руки й ноги віднялися, він випустив валізку і сів на стілець навпроти кота.
— Я, здається, людською мовою питаю, — суворо сказав кіт, — далі що?
Але Поплавський не дав жодної відповіді.
— Паспорт! — ревнув кіт і простяг пухку лапу.
Нічого не тямлячи і нічого не бачачи, окрім двох іскр, що горіли в котячих очах, Поплавський вихопив з кишені паспорт, як кинджал. Кіт підчепив зі столика біля дзеркала окуляри в товстій чорній оправі, насунув їх на морду, від чого став ще показнішим, і витяг з тремтливої руки Поплавського паспорт.
«От цікаво, знепритомнію я чи ні?..» — подумав Поплавський. Здалеку долинало хлипання Коров’єва, весь передпокій наповнився запахом ефіру, валер’янки та ще якоїсь нудотної гидоти.
— Яким відділком видано документ? — попитав кіт, вдивляючись у сторінку.
Відповіді не було.
— Чотириста дванадцятим, — сам до себе сказав кіт, водячи лапою по паспорту, якого він тримав догори низом, — так воно і є! Добре знаю цей відділок! Там усім без розбору видають паспорти! А я, приміром, не видав би такому, як ви! Ні за що не видав би! Глянув би тільки раз в обличчя і тут же відмовив би! — Кіт до того розсердився, що швиргонув паспорт об підлогу. — Ваша присутність на похороні відміняється, — продовжував кіт офіційним голосом, — завдайте собі труда від’їхати до місця мешкання. — І ревнув у двері: — Азазелло!
На його поклик у передпокій вибіг маленький, кульгавець, обтягнутий чорним трико, з ножем, засунутим за шкіряний пояс, рудий, з жовтим іклом, з більмом на лівому оці.
Поплавський відчув, що йому бракне повітря, підвівся зі стільця і позадкував, тримаючись за серце.
— Азазелло, випровадь! — наказав кіт і вийшов з передпокою.
— Поплавський, — тихо прогундосив той, що увійшов, — сподіваюсь, уже все зрозуміло?
Поплавський кивнув головою.
— Повертайся негайно у Київ, — вів далі Азазелло, — сиди там тихше води, нижче трави і про жодні квартири в Москві не мрій, ясно?
Цей малюк, що наганяв на Поплавського смертельний жах своїм іклом, ножем і кривим оком, сягав економістові лише до плеча, але діяв енергійно, вправно і організовано.
Насамперед він підняв паспорт і простягнув його Максиміліану Андрійовичу, а той узяв книжечку мертвою рукою. Потім названий Азазеллом однією рукою підняв валізку, другою розчахнув двері й, узявши під руку Берліозового дядечка, вивів його на майданчик сходів. Поплавський прихилився до стіни. Без будь-якого ключа Азазелло розкрив валізку, витяг з неї величезну засмажену курку без однієї ноги, загорнуту в просяклу жиром газету, і поклав її на майданчику. Потім витягнув два комплекти білизни, ремінь до гостріння бритви, якусь книжечку і футляр, і все це зіпхнув ногою в колодязь сходів, окрім курки. Туди ж полетіла і спорожніла валіза. Чутно було, як вона ляпнулася внизу, і за звуком можна було виснувати, що від неї відірвалася покришка.
92 
